1. ВИЗНАННЯ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ

 

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 10 “Дебіторська заборгованість” (далі – ПБО 10). Крім того, при відображені в обліку та фінансовій звітності дебіторської заборгованості необхідно враховувати вимоги інших ПБО:

-           ПБО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”,

-           ПБО 2 “Баланс”,

-           ПБО 14 “Оренда”,

-           ПБО 19 “Об’єднання підприємств”,

-           ПБО 21 “Вплив змін валютних курсів”,

-           ПБО 23 “Розкриття інформації щодо пов’язаних сторін”,

а також Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій.

 

Дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Дебітори – юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

Питання визнання дебіторської заборгованості згідно з ПБО охоплює відповідність критеріям визнання та визначенню дебіторської заборгованості.

Критерії визнання дебіторської заборгованості аналогічні критеріям визнання, які застосовуються для всіх активів, а саме

 

Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо

·        існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та

·        може бути достовірно визначена її сума.

 

Особливістю визнання поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги є те, що вона визнається одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт чи послуг. Таким чином, для визнання поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги необхідно, щоб виконувалися критерії визнання доходу (ПБО 15, п.8):

-         покупцеві передані ризики й вигоди, пов’язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);

-         підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);

-         сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;

-         є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов’язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Момент передачі ризиків й вигод, пов’язаних з правом власності на продукцію, товари, роботи, послуги визначається на основі вивчення угоди поставки продукції (товару, послуг), яка укладена між підприємством та покупцем, та обставин операції.